Галина Васильченко народилася у Великій Новосілці, більшу частину життя прожила в Благодатному. Усе своє життя вона присвятила турботі про людей: працювала медсестрою в будинку для дітей з інвалідністю та 14 років у стаціонарі для літніх людей.

У 2017 році підписала контракт із ЗСУ. Для багатьох це було несподівано, але для Галини — природний крок.

24 лютого 2022 року війна застала її на чергуванні. Разом із побратимами вона рятувала людей, допомагала військовим частинам, ділилася ліками, продуктами, навіть пальним. Сім’ю вдалося евакуювати лише в березні, а сама Галина залишилася на службі.

Сьогодні вона — начальниця медпункту механізованого батальйону 23-ї бригади. Тут завжди є поранені, і її команда — переважно жінки — лікує, підтримує і просто поруч. «Найбільше щастя — коли боєць, що вчора був без свідомості, сьогодні вже жартує», — каже жінка.

За службу вона отримала багато нагород та відзнак. Але найцінніші для неї — не медалі, а врятовані життя.

Навіть попри війну, Галина навчається у магістратурі за спеціальністю «Психологія», адже переконана: лікувати треба не лише тіло, а й душу.

Її світлини увійшли до міжнародної виставки «Українські жінки через об’єктив Оксани Чорної» у Польщі. Для світу вона стала символом сили й незламності, а для побратимів — «Відьмою», яка творить дива у найтяжчих умовах.

Галина Васильченко — це жінка Донеччини, яка щодня доводить: навіть у броні серце може залишатися добрим і люблячим.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.lt/kuypns