«Пандемія всередині пандемії». Як карантин в Україні впливає на домашнє насильство

Фото: художниця-ілюстраторка Анна Сарвіра

У країнах ЄС, де карантин запровадили раніше, ніж в Україні, ще в березні зафіксували зростання домашнього насильства. Наприклад, у Франції кількість звернень зросла на 30%. У Великій Британії кількість жінок, убитих чоловіком удома, зросла втричі, а кількість дзвінків на гарячі лінії ― майже вполовину. В Італії 8-15 березня кількість звернень щодо домашнього насильства на 55% перевищувала показники за той же тиждень минулоріч. В ООН заявляють, що через карантин спалах домашнього насильства спостерігається й у всьому світі.

hromadske розповідає, як впливає карантин на рівень домашнього насильства в Україні, хто допомагає його жертвам та куди звертатися потерпілим.

«Пандемія всередині пандемії»

Домініка Стояноска, керівниця Офісу ООН Жінки в Україні, стверджує, що кількість дзвінків на гарячу лінію по запобіганню домашнього насильство від початку карантину зросла на 30%. За її словами, під час вимушеної ізоляції жінки страждають і від домашнього насильства, і від нерівномірного поділу праці. Опитування соціологічної групи «Рейтинг» показало, що під час ізоляції жінки виконують більше домашньої роботи, а чоловіки більше часу витрачають на сон, алкоголь, секс і спорт.

«Ми кажемо, що пандемія ставить усіх в однакову ситуацію, але це насправді не так. Тому що вплив на жінок і чоловіків різний, ми бачимо це разом з тим, як поширюється хвороба,  розповіла Стояноска Hromadske International― Домашнє насильство раніше називали пандемією. Тепер це пандемія всередині пандемії».

Натомість Катерина Павліченко, заступниця міністра внутрішніх справ, у коментарі hromadske стверджує, що в березні зростання кількості викликів поліції щодо домашнього насильства не було: 

«У період карантину кількість викликів на лінію 102 щодо домашнього насильства не збільшилася: з 12 березня по 7 квітня телефонували 42 тисячі разів, тобто за добу ― 1500 дзвінків. З 1 по 11 березня, ще до запровадження обмежувальних заходів, цей показник становив 1600-1650 щоденних повідомлень».

Катерина Павліченко зазначає, що, можливо, збільшення кількості звернень не фіксують, бо в умовах карантину кривдник повсякчас перебуває поруч і не дає можливості зателефонувати в поліцію.

А Катерина Левченко, Урядова уповноважена з гендерної політики, вважає, що потерпілі можуть не звертатися по допомогу, бо не впевнені, що поліцейські приділять проблемі достатньо уваги в таких умовах. У коментарі hromadske вона зазначає, що на «гарячих лініях» помітно незначне зростання кількості звернень. Наприклад, на національну «гарячу лінію» з протидії домашньому насильству всередині березня зверталися більше 60 разів на добу. Але вже наприкінці місяця ця кількість зменшилася на третину, що відповідає звичним показникам.

Натомість у громадських організаціях зростання кількості звернень під час карантину фіксують мало не щодня. Альона Кривуляк, координаторка напрямку гарячих ліній громадської організації «Ла Страда», розповідає: у березні надійшло 1600 дзвінків. Для порівняння, до карантину найчастіше телефонували у новорічні свята ― 1100 разів.

Карантин чи допомога?

5 квітня Юлія викликала поліцію ― її знайома через карантин опинилася замкнена у квартирі з маленькою дитиною і кривдником. Тікати у Києві було ні до кого. Юлія поговорила з операторкою 102 ― та ставила чіткі й доречні запитання, тож вона сподівалася, що розмова не мине даром.

Та через годину Юлії зателефонувала сама потерпіла ― не дочекавшись поліції, та втекла з дому. Ще за пів години зателефонував поліціянт із запитанням: «Ну що там?». Розмовляти вже було ні про що. Після того, як Юлія розповіла цю історію у Facebook, їй зателефонували з поліції, щоб розібратися в ситуації. Постраждала наразі перебуває в безпечному місці.

Альона Кривуляк стверджує, що на роботу поліції скаржиться приблизно половина абоненток «Ла Страда»: 

«Я не кажу, що поліція нічого не робить. Але бувають ситуації, коли дільничні відмовляються приходити до родини, посилаючись на карантин. Або ж поліція приїжджає на виклик і намагається тиснути на жінку ― мовляв, як можна виставити вашого чоловіка на вулицю, хіба вам не шкода, що він заразиться? Але смерть від домашнього насильства дорівнює смерті від коронавірусу ― в обох випадках ми втрачаємо людину».

Альона Кривуляк каже, що випадків, коли поліція не виконує свої обов’язки, багато. Наприклад, чоловік повернувся із заробітків у Польщі і перебуває вдома на самоізоляції. Він і до карантину бив та принижував дружину й дитину, але тепер весь час удома, почав пити, тож випадки насильства стали частішими. Коли ж жінка зателефонувала в поліцію, їй порадили піти до сусідів, адже чоловіка виставити за двері неможливо через карантин.

«Ла Страда» зверталася до МВС, щоб дізнатися, чи немає внутрішніх розпоряджень щодо змін у роботі через карантин. Але їх запевнили, що подібних вказівок не було. Це також підтвердили в коментарі hromadske. Але про те, як діє керівництво МВС, коли поліціянти не виконують своїх обов’язків, відповіді ми не отримали.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

Фото: художниця-ілюстраторка Анна Сарвіра

«Потреби людей, яких не видно»

Кількість звернень до благодійного фонду «Слов’янське серце», що працює на Донбасі, з початку карантину зросла вдвічі. Так стверджує Катерина Ханева, координаторка напрямку з попередження та протидії гендерно-обумовленому домашньому насильству. 

Мобільні бригади «Слов’янського серця» продовжують виїжджати за зверненнями ― наразі це один з небагатьох сервісів у регіоні, що не перейшов у онлайн-формат. Катерина Ханева каже, що дистанційна допомога часто недоступна жінкам поблизу лінії розмежування. На її думку, через карантин у Донецькій області погіршилася ситуація з доступом до правосуддя і безоплатної правової допомоги.

«У Волновасі жінки розповідали, що через скруту навіть рахунок мобільного не можуть поповнити. Ми буваємо у місцях, де зв’язку немає взагалі. Добре, що є інформування, дистанційна робота бюро правової допомоги і судів. Але є потреби людей, яких навіть не видно», ― пояснює Катерина Ханева у коментарі hromadske.

Наразі ризик домашнього насильства у прифронтовій зоні зростає ще й через економічну нестабільність, викликану карантином. На територіях поблизу лінії розмежування робочі місця часто були пов’язані з сервісом для мешканців непідконтрольних територій. Тепер цієї роботи немає.

«Економічні проблеми ― одна з причин зростання напруги в родинах і страху жінки звертатися по допомогу. Ця прірва у наших областях стрімко розширюється. Це може призвести до значних соціальних наслідків», ― вважає Катерина Ханева.

Небезпечна ізоляція

Анна (ім’я героїні змінено) з Полтавської області має двох дітей. Коли терпіти насильство чоловіка їй стало не під силу, зателефонувала в поліцію ― приїхали, але термінового заборонного припису не винесли. Причина ― карантин, не виганяти ж його на вулицю. Анна забрала дітей і пішла з дому. Просилася до лікарні переночувати, але їй відмовили.

Тоді жінка зателефонувала в «Ла Страду» і сказала, що опинилася на вулиці. У «Ла Страді» зв’язалися з полтавським притулком, домовилися про місце для Анни, але вона все одно не мала як туди дістатися. Врешті доїхала з села до обласного центру на таксі. Тепер мешкає в притулку разом з дітьми.

Альона Кривуляк розповідає, що не всі можуть заплатити за таксі. Неможливість дістатися притулків через припинення роботи громадського транспорту ― поширена проблема. 

«Шелтери знаходяться переважно у великих містах, ― пояснює Альона Кривуляк, ― тому жінка з області фізично не має можливості доїхати до нього».

В Україні діє кілька десятків шелтерів ― і державних, і заснованих громадськими організаціями чи міжнародними фондами. Щоб потрапити туди під час карантину, необхідно надати довідку про стан здоров’я, у деяких випадках ― пройти флюорографію. Не всі притулки продовжують приймати жінок під час карантину ― наприклад, шелтер у Маріуполі відмовився, щоб не наражати мешканок на небезпеку.

У різних регіонах функціонують вісім притулків, які допомагала створювати міжнародна медична організація HealthRight International. У всіх продовжують приймати жінок. Денні консультаційні центри та мобільні бригади продовжують працювати онлайн або по телефону.

Штаб-квартира HealthRight International у Нью-Йорку попереджає про високий рівень ризику інфікування у притулках, рекомендує селити новоприбулу жінку в окрему кімнату і забезпечувати два тижні самоізоляції. Але Галина Скіпальська, директорка HealthRight International в Україні, каже, що виконати таку рекомендацію неможливо.

«Жінки живуть по двоє у кімнаті. Ми забезпечуємо всіх масками, антисептиками, пояснюємо важливість обмежених соціальних контактів. Діти гуляють на балконі, наша квартира на першому поверсі, тож ми майже не заходимо в під’їзд, ― розповідає вона. ― Соціальні працівники приїжджають на кілька діб, і ми завжди говоримо про те, що варто лишатися вдома за найменших симптомів».

Один з шелтерів мережі ― соціальна квартира у київській багатоповерхівці, куплена за кошти донорів у 2013 році. Нещодавно в одного з мешканців будинку виявили коронавірус. Незважаючи на це, у соціальну квартиру прийняли ще одну жінку, з якою була завчасна домовленість, і чекають на ще одну клієнтку. Її попередили про ризик, але жінка бачить у цьому меншу загрозу для життя, ніж у перебуванні з агресором.

Наразі в деяких областях випадки звертання до денних центрів мережі почастішали у 3-5 разів ― але не завжди через домашнє насильство. Іноді люди просто не знають, де отримати інформацію про карантин,тривожаться і хочуть із кимось поговорити.

За словами Катерини Левченко, більшість притулків у Києві наповнені. У деяких містах ― Київ, Харків ― створили кризові кімнати для поселення на короткий термін. Де жінки можуть перебувати протягом довшого часу, ще не вирішили. 

«Ми розглядаємо можливість застосувати досвід Франції, де безпечний простір створюють у спорожнілих готелях. Але поки що це в процесі розробки», ― каже Катерина Левченко.

Притулки, підпорядковані Міністерству соціальної політики, продовжують працювати і приймають нових потерпілих. При цьому мобільні бригади приїжджають на виклик лише в умовах загроза життю та здоров’ю жінок. 

hromadske звернулося до Міністерства соціальної політики України з питанням, чи існує стратегія запобігання та захисту від домашнього насильства в умовах карантину. Наразі ми не отримали відповіді.

Фото: художниця-ілюстраторка Анна Сарвіра

Як розпізнати насильство

Володимир Станчишин, психолог-психотерапевт і керівник психотерапевтичного центру «Лабораторія змін», пояснює: в умовах карантину, без роботи і зустрічей з друзями, люди не мають емоційної розрядки. Але сама ізоляція не є причиною домашнього насильства.

«Карантин не створює проблему в сім’ї ― він її показує. Насильник ― завжди насильник, незалежно від того, чи він явний. Проблему легше приховати, розійшовшись у різні кінці міста. Але домашнє насильство не можна виправдати за жодних умов ― ані під час війни, ані під час пандемії. Жінка повинна пам’ятати про це», ― пояснює Володимир Станчишин.

Він каже, що насильство буває фізичним, психологічним, сексуальним і економічним. Але варто розрізняти насильство та конфлікти. Насильство завжди є умисним, завдає шкоду, порушує права і свободи людини, а головне ― кривдник має значну перевагу. 

«Під час конфлікту обидвоє можуть кричати одне на одного ― натомість під час насильства жертва не може давати рівнозначну відповідь», ― говорить Володимир Станчишин.

Тетяна Харківська, психологиня «Ла Страда», зауважує: 

«Не буває тільки фізичного чи тільки економічного насильства ― зазвичай агресія набуває різних форм. У час карантину кількість звернень на гарячу лінію щодо домашнього насильства зростає, зокрема щодо економічного і психологічного». 

Вона додає: часто потерпілі бояться звертатися до поліції, бо, наприклад, соромно перед сусідами.

Володимир Станчишин пояснює: жінки, які регулярно потерпають від домашнього насильства, мають синдром набутої безпорадності ― вони не вірять, що хтось допоможе. Тому важливо, щоб оточуючі, які знають про насильство, переконували постраждалу, що терпіти не можна. І передусім варто звертатися до поліції.

Куди звертатися у випадку домашнього насильства

102 ― Національна поліція України

15-47 ― урядова гаряча лінія для постраждалих від домашнього насильства

116-123 або 0 800 500 335 ― «Ла Страда»

772 або 0 800 500 225 ― національна дитяча гаряча лінія

мобільні бригади Міністерства соціальної політики в регіонах

денні центри UNFPA

@police_helpbot ― чат-бот у Telegram від МВС

Оксана Расулова, hromadske.ua